Пиво – просте, а то вірна ознака ґеніальности. Тільки три базові складники, один з яких вода. Але мордувався я над цим продуктом не один рік… Он весь світ розмальований трьома базовими кольорами і шо? Треба бути майстром шоби то всьо правильно змішати і розфарбувати.
Почалася та історія в сиву давнину. Якраз тоді, як я зачєв відчувати якусь дику прірву між смаками Львівського і, скажімо, Heineken. Но нє, різниця була все, але з чєсом та прірва так сі розійшла, шо теперка ставити ті два пива на один стіл – то кощунство для стола. Соломинка порятунку втрапила мені до рук від моїх колишніх побратимів-співробітників. У мене намічався черговий день варення і я як міг, тонко і делікатно натякав в повний голос, же мені конче треба самогонного апарата. Питання життя і смерті. Но мої тактовні сябри порішили же то нетактовно дарувати начальству (а мене в минулому житті обзивали і так) вульгарний самогоноапарат і замість нього зробили мене щасливим власником міні пивоварні. Та пивоварня є в мене по нині, правда, пива там сі ні разу не варило і вона ше в коробці, так шо якшо комусь треба на подарок начальству – пишіт у лічку, домовимося. Не варив я в ній пива через то, шо для того треба було купувати вже готові порошки, засипати їх у бочечку – і всьо. Нє, ше мала бути така гільза, бальончик з газом для бульок – вставив і вже з бульками. Сама думка робити пиво з порошків для мене, покоління зрослого на Юпі, видавалась святотатством. А в наших вітчизняних пивоварів та ідея, схоже, прижилася. За шо після смерти їх чекає люта інквізиція.
Но повернемо назад до пивоварні. Вона собі стояла і мозолила мені вочі. Довго стояла, аж ми мозолі на вочах натерла. І певно ті мозолі стали моцно давити на мозок, бо аби позбутися тої напасти він мені видав позачергову ґеніальну ідею – а шо як би самому з нуля зварити той чудодійний пінний еліксир? Так сі зачєли мої поневіряння по семи колах пивоваріння. Для пива треба солоду і хмелю. Хмелю можна назбирати чи купити, то не проблема. З солодом всьо складніше. То вже зараз можна його купити, дорого. Дорого – то взагалі не про мене, людину з двома економічними освітами. А тогди то воно ше й нігде не продавалося. Зробити солод самому – то дуже скомплікована справа, як виявилося. Для того треба правильно проростити ячмінь, правильно його висушити, підсмажити, змолоти, витримати – всьо зробити правильно, десь сі оступиш і будеш мати не солод, а першокласний корм для курей. Тож попробувавши пару разів на радість та безмежну вдячність сусідським курам, я сі лишив того ровера. Рішив схитрувати. Зварити пиво без солоду, благо таких рецептів в неті вистачає. Варіння пива – процес довгий, щонайменше місяць, тож пробуючи шось робити за тотими рецептами, я дізнавався за результат тіко місяць потому. А результат завжди був брага. Хороша, якісна, витримана, настояна, абалдєнна брага. Нє, ну вона, звісно, не пропадала, але то було не пиво. А душа просила саме пива, особливо беручи до уваги, шо наші вітчизняні пивовари продовжували втрачати зв’язок з реальністю. Довелося повернутися до солоду.
Помогли уроки медитації і мантри. Бо то справа дуже клопітка, просить дисципліни і порєдку, то без мантрів ніяк. І я сі навчив!!! Мало-помалу в мене стало виходити і теперка я вмію робити солод. Бо не святі горшки ліплят. Далі була друга серія марлєзонського балєту, але навчений досвідом солоду і мантрами, я здолав її без суттєвих труднощів. А саме освоїв процес безпосередньо пивоваріння. Справжнє живе пиво вариться довго, цілий день, з ранку до вечора. Головне правило – не спіши і не запізнюйся. Всьо має бути як книжка пише. І за термометром тре весь час пильнувати, бо пару градусів вище – і всьо, вже не пиво, а кисіль. А як звариш, то ше двайці днів не знаєш, шо вийшло. Бо пиво мусить добродити, дійти, освітлитися і хоть троха вистояти. Але ж то моцно кортить взнати вже зараз, чи добре зварене чи нє. А знаєте як в давнину перевіряли львівські пивовари, чи то добре зварене? Ляли свіжозварене пиво на лаву і сідали на дупу, а вони всі ходили в шкіряних штанях тогди. І як пиво було добре зварене, то дупа прилипала до лави і годен був встати тілько з тотією лавкою. В мене шкіряних штанів немає, то я наляв і всівся в джінсах, вар’ят. Холєра, потім дупу зі шкурою відривав, таке моцне вийшло. А правдиве пиво, таке же не встидно і гостям дати, то треба бодай зо два місяці в пивниці зимній потримати. Я для своїх гостей так і тримаю.
Так шо сього літа буду гостити пивом. Но я вам скажу, пиво в мене смакує як Leffe. Один в один. Вони навіт зачєли його в такі самі пляшки розливати, як в мене. Я ся тим не журю, хай добрі люде користают. А ви приїхайте на пиво. Я до него ше пальочок напечу і мняска нав’ялю. Але то вже друга байка. Час до роботи. Воля Ваша.