Бубликів напекли цілу мидницю. З маком. Печива напекли цілу тацю. Вівсяного, глазурованого. Цукерок купили мале відерко. До свята готові! Грійте діда! Грійте діда! Грійте діда!
Про традицію «гріти діда» я вже якось писав. Та дозволю собі не втриматися та написати ще раз. Це обрядове свято зустрічається лише у гуцульській частині Карпат. У середу перед Великоднем діти та дітки радісно бігають від хати до хати і тричі прокричавши «грійте діда» повідомляють господарів про те, що, власне, час «гріти діда». Господарі ж щедро обдаровують малих вісників ласощами та цукерками. У цей день у вас є унікальна можливість перезнайомитися особисто з усім дитячим населенням округи. Щоправда, власне сьогодні діти не дуже говіркі – не мають часу на пусті балачки, поспішають, у них важлива місія. І цукерки, звісно ж, чекати також не будуть. Весела метушня захоплює усіх від малого до великого. Весна прийшла!!! А те що снігу по коліно цього року – то дурниця ))
Цього ж дня увечері чи вже наступного ґазди розпалюють на царинках чи в присадибах вогнища. Колись ці вогнища були обрядовими і подекуди розкладалися біля церков та підтримувалися аж до Великодня. Зараз в тих багаттях спалюють усе старе, зібране під час «великого перед великоднього» прибирання. Можна припустити, що цей звичай перегукується з більш розповсюдженим у «континентальній» Україні звичаєм спалювати дідуха. У будь-якому випадку він точно має давнє, дохристиянське коріння і символізує оновлення та безперервність життя, а також вшановує предків. Дід – старійшина роду, дідух – дух усіх дідів.