Зупинка ІХ. Сан-Марино. Равіолі

розміщено в: Без категорії | 0

Повільно і з приємністю крокуючи пологими апеннінськими стежечками в сторону материка я набрів на дивний край. Сан-Марино. Вперше за час моєї кулінарної подорожі я відчув себе майже як вдома, з тією лиш різницею, що в нас корови неправильні. Найсвітліша республіка Сан-Марино – це суверенна республіка, одна з найменших незалежних визнаних країн світу, її територія – усього лише одна гора Титано у Апеннінах площею десь вісім на вісім кілометрів. Але ся крихітна держава не є просто цільним релігійним комплексом – як Ватикан, чи величезним казино – як Монако. Це справді горда самодостатня земля. Найстаріша суверенна країна у світі!!, Сан-Марино була заснована у 301-му році і з тих пір не підкорялася нікому і ніким не була скорена. Більш того – це найстаріша Республіка у світі, яка ніколи не знала монарха, тут завжди правила пряма демократія. І найстаріша у Світі конституція теж була прийнята і досі діє тут, вони написали її ще 1600 року. До слова, це у нас зараз 21 століття на дворі, а у сан-маринців – лише 17-те, бо їх календар зачинається в році утворення їх країни і той календар вони залишили собі і по досі.

Попри таку обіцяючи назву – Марино – виходу до моря в них немає. Міг би бути, але вони відмовились. Коли Наполеон завоював всю Европу з Італією в тому числі і, певна річ, обложив Сан-Марино з усіх сторін, то був настільки вражений нескореним духом тих горян, що вирішив не тілько їх не завойовувати, але ще й дорізати шмат землі, аби мали стежину до моря, бо їм лишень 10 кілометрів до води. Та горді сан-маринці ся відмовили. Вони повіли йому, же бідній країні якось легше вдається відстоювати свою незалежність. Їх засновник, каменяр Маринус (то від його імені і назва держави) привів сюди невелику християнську общину, втікаючи від імператора Діоклетіана, знаного бузувіра. Помираючи, він заповів їм – «вільними я залишаю вас від інших людей». І всьо, так і повелося, його завіт вони тримають і понині. Сан-Марино була за зразок незалежності і свободи для всієї Європи і її всі визнавали.

san-marino

То в чому їх секрет, як то їм ся вдало? Я так собі міркую, шо причини певно є аж три. Перше, то звісно дух тієї малої купки людей. То зараз їх аж 30 тисяч вже, а тоді давніше мо дві-три тисячі як було то і файно. Не хтіли нікому коритися і крапка. Нікого ніц не слухали і робили вперто своє. Затяті людиська. По-друге, то певна річ, гора. На рівнині їх би давним-давно перемололи, як і інших впертих, горделивих і незалежних, аби своїм заразним прикладом не спричинювали хвилювання рабських умів. Але в горах, ану піди попробуй посунути гуцула з його полонинки. То ти тілько поки вийдеш, то вже три рази захекаєшся і два рази передумаєш. А він, гуцул, сидит там на горі, такий весь від свіжого повітря і екологічної бринзи такий аж задужо здоровий кльоцок, і барткою тілько так «кльоц-кльоц» по тім’ячку. Але і гори би не помогли, аби не третя причина. А третє – то бідність. А вони були бідні як церковні миші. Бо з чого на тій горі можна збагатіти? Отож бо, навіт якби хто таки звар’ював і порішив їх таки завоювати, то положив би пів-армії і ніц не здобув, окрім каміння. Отакий простий секрет, і така проста наука – багатий вільним бути не може. Бо в ліпшому випадку буде всьо життя лиш відбиватися від грабіжників та розбійників, а в гіршому – то стане рабом і невільником своїх статків.

san-marino-flag

Но тепер, у наш час, як придумали тілівізор і авто, то вже ті сан-маринці зажили заможно. Бо всі хочуть приїхати і подивитися, як тут воно ведеться. Туристи приїхають, сир їдять, вино п’ют. Тепер то вже ті сан-маринці заробляют дуже навіть добре, майже мільярд євро на всю їх компанію. І їх держава нікому ніц не винна, не мают зовнішнього боргу ніц-а-ніц. Економіка в них стабільна, податки дуже низькі, а бюджет – профіцитний, не знают вже бідолахи, куда грошики потратити. Побудували більше як 200 кілометрів доріг файно асфальтованих, гет вся та гора в дорогах. Залізниця в них була колись, але її ше в війну понищили, то сан-маринці мудро постановили, же в наш чєс то вже не на часі то ремонтувати. І поставили вертодром і аеропорт. Файно в них тут. І ось як я собі, друзі, міркую. Їх тутка жиє 30 тисяч, і нас в Верховинському районі тоже трийці тисяч. Вони в горах, і ми в горах. Їх ніхто не завойовував, і ми теж нікому даром не потрібні. В них є вертодром, і в нас президент на вертольоті на стадійон прилітав. Вони всьо життє бідували, і ми тут не жирували. Але до них то їде багатий турист, а до нас то нє. Но нє і всьо. Я так собі думаю, шо то всьо через корів. В нас неправильні корови. Вони дают неправильне молоко, з якого виходить неправильний сир. А туристи за неправильний сир грошей давати не хочуть, кажут, шо як платити нам сотку, то ліпше поїхати в Сан-Марино і взяти за три. Таке в нас життя в Україні всьо через ті неправильні корови…

Ravioli

Добре, стане вже вам байки казати. Час вечеряти. А шо я за домом троха затужив, то нині будуть в нас на вечерю вареники. Італійські, звісна річ, ми ж в Апеннінах. Равійолі квадратові. Смакуют троха інакше як вареники, бо тісто в них таке тонке і тверденьке, і ше вони їх з барабульою і шкварками не роблять, не вміют певно. Вони всередину кладуть фарш чи сир і поливают не сметанов, а сосом таким. Смачного!

Залишити відповідь