Вино і люди

розміщено в: Без категорії | 2

Спогади дитинства глибоко врізаються у пам’ять. Назавжди. Вони найяскравіші і, напевно, значною мірою формують нас дорослих – світогляд, погляди, et cetera. Одним з таких моїх спогадів є черга за плиткою. Так, черга за звичайною, третьосортною керамічною плиткою. Мені було десь між 14 та 16. Це було пекельне пекло. Вісімдесяті, часи, коли у всіх є готівкові гроші, за які нічого купити. Плитка нам була не потрібна, та коли до нас просочилася інформація, що у сусідній будівельний магазин завезуть ПЛИТКУ, мене у терміновому порядку відправили займати чергу. І хоча працівники магазину всіляко спростовували і заперечували сам факт того, що цю плитку мають завезти, ентузіасти невідкладно сформували чергу за тією міфічною і одразу чомусь усіма такою бажаною плиткою. Не була відома ні кольорова гама, ні розміри, ні жодні інші характеристики тієї омріяної плитки, але черга налічувала кількасот осіб і продовжувала загрозливо збільшуватися. На місці був обраний і проголосований актив черги, відповідальний за складення списків та регулярні переклички. Так-так, таку серйозну справу, як купівля керамічної плитки, не можна було відпускати у безконтрольне плавання – могли бути жертви. Справжні, затоптані та розчавлені. Що кілька годин відбувалися переклички за списками. Це робилося для того аби відсікти «халявщиків-не-з-нашого-району», а  також позбутися слабих ланок нашого міцного згуртованого ланцюга. Якщо ти не був присутній на перекличці о п’ятій ранку – тебе безжально викреслювали і прокачати свої права було нереально, бо колективне безсвідоме запросто могло влаштувати тобі короткий краш-тест прямо на місці події. Атмосфера панувала – черкани сірником і вибухне. Через оті переклички списки скорочувалися, впорядковувалися, очищалися, бо ж право на плитку належало лише найстійкішим, найвпертішим, найзавзятішим. І я вистояв дві доби того пекла, нарівні з дорослими загартованими дядьками. Окрім мене там узагалі тинейджерів не було, оскільки доручати таку відповідальну справу дитині без відточених багаторічними тренуваннями навиків вуличного бою вважалося справою безперспективною. Але мені вдалося. Я вже згадував про те, що плитки в магазині ЩЕ НЕ БУЛО, і усі вищезгадані вправи базувалися лише на нашій світлій вірі у краще майбутнє? Так, у СРСР усі були віруючими, атеїсти просто не виживали. І наша віра була винагороджена. На третю добу чергування плитку завезли. Колишня впорядкованість змінилася хаосом. Розраховувати можна було лише на свою силу, спритність та наглість. З першим, другим та третім у мене були проблеми… Зате вже тоді з надлишком було затятості. І цього вистачило. Для мене це стало поглядоформуючим висновком – ти можеш бути слабким, товстим та сором’язливим, та якщо ти будеш попри все вперто стояти на своєму – півтора центнерові туші розступляться і дадуть тобі дорогу. Ібо воля до перемоги це промінь світла в темному царстві. Мені дісталися два останні ящики плитки. ДВА ОСТАННІ ЯЩИКИ. За спиною ревів натовп, у них уже не було жодних шансів, бо два останні ящики вимріяної плитки стали моєю нагородою. Я був переможцем. Не всі ті, кому пощастило отримати плитку переді мною, а власне я, дитина, яка надриваючись протягує крізь натовп два останні ящики, розбиваючи надії сотень людей вщент. О, в тих очах можна було багато побачити. Але я тріумфував. Плитка була якогось незрозумілого кавового кольору, крива, лише якихось три квадратних метри, нікуди ми її не використали і з часом вона кудись зникла з поля зору. Та це було не важливо для мене.

Так багато букв я написав, аби хоч поверхнево окреслити усю яскравість юнацьких спогадів та відчуттів. Вони гострі, мов смак на кінчику язика. Щонеділі я вистоював кількагодинну виснажливу чергу-давку за маслом, тому добре пам’ятаю смак того масла. Справжнього вершкового. І пива, тягучого, пінного, гіркуватого, з бочки. О ні, цей текст – не ностальгія за радянськими часами, Боже борони. Моєї відрази до того ладу вистачить на десятьох. Ця нотатка – про продукти. В силу відсутності новітніх технологій деякі з них тоді були справжніми і я пам’ятаю, як вони повинні смакувати. Вони вже давно так не смакують, сучасні магазинні продукти, але яскраві дитячі спогади постійно змушують шукати той єдино справжній смак. Те що можливо – готую самостійно. Як наприклад, масло, пиво і вино.

Бо і вино давно вже не те. Все, що дешевше 50 гривень за пляшку – годиться лише для підфарбовування печінки у колоритний фіолетовий відтінок. За 60-80 є кілька пріснуватих брендів, а від 100 – то не кожен день по празниках. Такий стан справ мене, тонкого поціновувача високого і прекрасного, дико не влаштовує. Отож доводиться діяти у вже перевірений звичний спосіб – своїми руцями мало-помалу вичавлював сік з винограду. Беру простенький виноград, виключно українського походження, якби хто питав. Ще років зо п’ять тому намагався висадити власний виноградник, придбав три десятки сортових саджанців, та не вийшло. Рік за  роком лози ставало все менше, клімат та ґрунт не ті. Або руки і голова. Залишилося лише зо п’ять лоз, які за наш короткий вегетативний період навіть розростися не встигають. Отож купую, давлю сік, відстоюю, фільтрую, розливаю по слоїках на повільне бродіння. Жодного цукру. Як вибулькає – по пляшках, під корок, у воск і до пивниці. Там лежить, зріє. А як відкриєш – дихає на тебе живим виноградом.

Wine

А тепер мораль. Біда з тим вином (та й всім іншим) не в надмірному податковому тиску, як пищить наш бізнес. Акциз на пляшку сухого вина становить лише 10 копійок з літра, ціна винограду в сезон рідко перевищує 10 гривень за кіло. Уся біда – як і зазвичай, у голові. Ібо типовий бізнесмен давно вже не думає про те, як виготовити ПРОДУКТ, щось, чим можна буде пишатися, на чому з гордістю можна написати власне ім’я, як робили давнешні майстри. Він думає не про нас з вами, ба навіть не про наші гаманці – бо й тоді він встидався би виробляти помиї. Його думки щільно зайняті оптимізацією, капіталізацією, маркетингом і аутсорсом. І то вже не змінити, ту кашу у їхніх головах, буде тільки гірше. Невдовзі вже назовсім забудемо смак справжнього масла, вина і усього іншого. Якщо тільки не перестанемо купувати лайно. Потрібно перестати купуватися на лайно, навіть коли видається, що іншої альтернативи не існує. Вибір є завжди і у всьому, потрібно тільки відкрити ширше очі і покрутити файно головою. Геть ілюзії, ми варті справжнього. І це вже не тільки про продукти. Воля Ваша.

2 відповідей

  1. Юра, давно не писав, чекаємо… 😉

  2. Вже мрію скуштувати ..)

Залишити відповідь