Не люблю святкувати Новий рік. Звісно, у юності було не так. Було як в усіх. Але з роками ейфорія якось непомітно змінилася повною апатією. Свято (свято?) не змінилося, змінився я. Рік – відрізок часу, за який наша планета робить один оберт навколо своєї зірки. Лише один оберт. І мені якось сумно усвідомлювати, що на фоні безмежної безконечної космічної феєрії мені відведено лише кілька десятків обертів на цій каруселі. Кілька десятків обертів, далі на вихід.
Я користуюсь іншою одиницею виміру. Це день. Мені так комфортніше, спокійніше.
п.1. 7300 днів на садочок/школу/армію/дурниці
п.2. Ще 3600 на великі дорослі дурниці
п.3. 3600 на усвідомлення п.1 та п.2.
п.4. 1500 на усвідомлення п.3.
Якщо вірити статистиці, у сухому залишку є ще майже 15000 днів. Статистично. Тобто у когось є 30К, а для когось усе закінчилося з цією крапкою. Чи шкодую про втрачене? Ні, мені щастить, більшість проживає УСЕ своє життя у п.1.
Є ще 15000 сходів сонця. Є? Завтра буде лише 14999. Завтра буде? Часу на похмілля не залишилося. Час на псевдоважливе вичерпаний. Щоб встигнути, потрібно невпинно рухатись. Бігти. Навіть якщо немає впевненості у напрямку і меті. Не страшно. Ноги виведуть. Є день, цей день.
