Титули . Просто факти, без прикрас.

«Перспективні цуценята від чистопородних високотитулованих батьків». «Екстер’єрні дітки від пари Чемпіонів». «Цуценята шоу-класу від Гранд Чемпіонів, тільки в найкращі руки». Терени інтернету заповнені такими солідно присмаченими оголошеннями. Уява одразу ж домальовує п’єдестал, медалі, тріумф та овації на честь кращого серед найкращих представників породи, на честь ЧЕМПІОНА. А тепер як воно є насправді. 

Титул Чемпіона України. За винятком єдиного випадку, про який я напишу трохи нижче, п’єдесталу, тріумфу, овацій та навіть медалі немає. І сам титул геть не означає, що собака визнана кращою серед найкращих. Коректним буде сказати, що присвоєнням титулу Чемпіон України собаку визнають однією серед кращих в Україні. Кращих може бути кілька десятків. Якщо ж порода популярна і багаточисельна – сотні. Тобто в Україні завжди є БАГАТО діючих Чемпіонів України одночасно. У кожній окремій породі – багато своїх окремих породних чемпіонів. Завжди. І ніколи, ніколи, за жодних обставин не може бути одного-єдиного Чемпіона серед узагалі усіх собак. Як так?

Поясню простими словами. Моя розповідь буде дуже довільною та для кращого сприйняття позбавленою закручених нюансів. Для отримання чіткої картинки у всіх деталях можете ознайомитися з Положенням про проведення виставок МКФ та Правилами присвоєння титулів. Отже. Щороку в Україні проводиться більше сотні кінологічних виставок. 100. Деякі з них регіонального рівня, так званого рангу САС. Деякі – міжнародного рівня, рангу САСІВ. На цих виставках експерти оцінюють представлених власниками собак, кожну породу, звісно ж, окремо. Тобто ніхто і ніколи не порівнює болонку з бульдогом, чи таксу з пуделем. Навіть якщо породи дуже споріднені, я от німецькі вівчарки і німецькі вівчарки довгошерсті, представників кожної з них оцінюють окремо.

Участь у виставці – справа абсолютно добровільна. І платна. Тобто, захотів власник собаки – зареєструвався на виставку. Очевидно, фанатиків, які приймають участь у всіх без винятку виставках, просто немає. Очевидно, що лише абсолютна меншість представників породи, лічені одиниці у результаті беруть участь у конкретні виставці. Це як у конкурсі краси, не усі красиві жінки змагаються за титул Міс, лише одиниці які виявили бажання, і не факт, що таки дійсно найкрасивіші одиниці. Ще раз, усвідомлюємо простий факт – у боротьбу за перемогу у рингу вступають далеко не усі собаки у породі, навіть далеко-далеко не усі собаки розплідників, а лише ті окремі собаки, яких власники добровільно вирішили сьогодні виставити у ринг. І усе це намазано тонким шаром на географію. Зрозуміло, що собаку зі Львова швидше за все покажуть у Львові, можливо у Франківську чи Вінниці, але майже ніхто не повезе її в Запоріжжя чи Харків. Рівно як харків’яни не будуть виставлятись у Тернополі. Виставка у чужому місті – це дорого і складно, чого варті лише проїзд та поселення з собакою у готель. А з трьома-чотирма собаками це просто треш. Таким чином, собаки з віддалених один від одного регіонів зустрічаються у рингу вкрай рідко. Можливо, лише собаки професійних розплідників час від часу на головній виставці року у Києві.

Окрім офіційного рангу регіональної чи міжнародної, виставки мають ще й неофіційний рівень престижності. Київська, Львівська, Одеська виставки, до прикладу, престижніші за інші. Чому? Та просто тому що у Одесі є море і пляж, і власники собак можуть додатково влаштувати собі кілька годин приємного відпочинку. Те ж зі Львовом – туристичне місто з гарною інфраструктурою, до кордону з Євросоюзом сімдесят кілометрів, порівняно багато іноземних собак виставляється, можна пересіктись, навести контакти. Ну а Київ – столиця. Дорого, але Київ. На престижніших виставках зазвичай більше учасників і, відповідно, сильніша конкуренція. Отримати перемогу на таких виставках складніше і ціниться, звісно ж неофіційно, у колі знавців, ціниться така перемога вище. Ніж перемога у Краматорську. Хоча офіційно отримані на одній і другій виставці результати є рівнозначними. Тому люди, які мають невисокі шанси на перемогу на великих виставках, але дуууже хочуть отримати звання, часто везуть своїх собак на невеликі регіональні виставки, де конкуренція є нижчою і їх шанси, відповідно, зростають.

Йдемо далі. На кожній виставці собаки можуть виставлятися у кількох класах. Це клас юніорів, проміжковий та відкритий. Є ще класи цуценят, ветеранів та чемпіонів, але зараз не про них. Молодих собак до досягнення ними дворічного віку можна реєструвати у класі на вибір та за бажанням власника, старші собаки йдуть лише у відкритий клас. Отож, у трьох класах, які нас цікавлять – перемога саме у цих класах наближає нас до титулу чемпіона – суки і пси змагаються ОКРЕМО. Тобто, у кожному класі у результаті є два перших місця – одне для дівчинки та одне для хлопчика. Відповідно, переможцями з виставки вийдуть три суки та три пси.

Тепер коротко підсумуємо вищесказане. Сто виставок у рік, різного рангу та складності. Три класи, шість переможців у кожній виставці. Шістсот переможців у кожній породі у рік. За два роки – 1200 переможців. Далі рахуйте вже самі. Собака повинна перемогти ЧОТИРИ рази за своє життя для отримання титулу Чемпіон України. Чотири перемоги у Світловодську – і ви Чемпіон. Подаєте свої чотири дипломи у федерацію і отримуєте чемпіонський сертифікат.

Чотири перемоги. Ніби небагато, але їх ще потрібно отримати. Якщо у вас відмінна, гарно підготована собака – це не надто складно, особливо у малочисельних породах з невисокою конкуренцією. Не з першого разу, потрібна практика, але все ж. У багаточисельних популярних породах кожна така перемога дається нелегкою працею. А що ж робити, якщо вашій собаці нічого особливо не бракує, відповідає стандарту, сама по собі ніби і непогана, а от у порівнянні з іншими – ну не тягне на переможця і все!!? А вам ну конче кортить зробити її чемпіоном. Крок перший. Натреновуєте собаку ринговій поведінці до автоматизму, одночасно вчитеся бігати та рухатися синхронно з нею, як єдине ціле, купуєте правильний одяг та взуття для себе та правильну ринговку для неї. Це хендлінг. Крок другий. Купаєте собаку шампунем з протеїнами шовку, вичісуєте, підстригаєте, робите правильну укладку, манікюр, парфуми. Не забуваєте про себе. Це грумінг. Крок третій. Реєструєтесь на регіональну виставку подалі від мегаполісів, де вам не зможуть завадити сильніші собаки. Приїжджаєте дуже заздалегідь у відмінному піднесеному настрої, адаптовуєте собаку до рингу та місцевості. Сподіваєтесь і вірите, що сьогодні експерт і доля будуть прихильними до вас. Якщо не з першої, то з третьої-четвертої спроби у вас щось вийде. Але природу ви не обдурите і вона вам це наглядно продемонструє на першому ж виводку.

Тепер коротко підсумовуємо ще раз. Чемпіонів України у кожній породі є багато. У нашому розпліднику, наприклад, майже усі чемпіони. А хто ще не є, з часом буде. Титул Чемпіона України значить, що швидше за все, перед вами непогана чи хороша з племінної точки зору собака. Титул аж ніяк не гарантує, що перед вами найкраща собака у породі. Відсутність титулу у собаки аж ніяк не вказує на те, що вона недостойна чи бракована. Об’єктивно, собака без титулу може бути кращою за собаку з титулом. Відсутність титулу чітко вказує лише на те, що власник собаки не обтяжував себе спробами цей титул отримати. Все.

Єдиний випадок, коли титул Чемпіона можна отримати за один уїк-енд – це подвійна перемога у головних виставках країни Золоті Ворота, Золота Пектораль, Хрустальний кубок України. У цьому випадку буде тріумф і овації. Такою перемогою дійсно можна пишатися.

Після прочитаного у багатьох з вас може виникнути запитання – якщо чемпіонство не таке, як у людей, ніби як не справжнє, то для чого це все? Друзі! Виставки і титули – це внутрішня кухня кінології. Звісно ж, ми завжди раді вас бачити на наших шоу, але влаштовуємо ми їх для себе. І їдемо приймати участь також для себе. Для когось з нас це спорт, у який він вкладає гроші і час. Для когось – можливість у колі знавців продемонструвати результати своєї праці. Для когось – можливість почути сторонню професійну думку щодо своїх собак. Для когось – можливість поспілкуватись, навести мости.  І титули ми сприймаємо по іншому, ніж пересічна людина, яка чує слово «чемпіон». Для аналогії – для нас це лише одна з оцінок у табелі про успішність, але аж ніяк не атестат про закінчення школи. Особисто для мене однозначно і беззаперечно звучать лише титули Чемпіон Європи, Чемпіон Світу.

Професійний кінолог ніколи не вибирає цуценя для свого розплідника, орієнтуючись на титули батьків. Бо титул – це значною мірою заслуга людей, хендлерів, грумерів, і власників, які усе це спонсорують. А вони генетично не успадковуються. Для мене титул – лише маркер, спосіб привернути мою увагу до собаки. Після цього я дивлюся виключно на собаку, її предків, її нащадків. Тому не раджу і вам обирати собі собаку виключно через «високу титулованість». Так, ви не профі. Але у вас теж є очі та вуха. Знайдіть професійного заводчика. Запитуйте, слухайте відповіді, дивіться. Саме так ви обираєте лікаря, будівельника, вчителя, чому ж тут має бути по іншому? Думайте головою, рішення приймайте серцем. Не орієнтуйтесь на титули. Не орієнтуйтесь на ціну. Якщо раптом цуценя, яке припало вам до душі, коштує дорожче – можливо півсотні-сотня не така уже і переплата за того, хто буде поруч наступні п’ятнадцять років?

P.S. З титулами Гранд Чемпіон, Супер Гранд Чемпіон і т.д. там усе схоже, тільки біганини більше.